кафедри методики дошкільної та початкової освіти ХОНМІБО
Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об'єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, але й частина їх буття, взаємовідносин, всього укладу життя.
За результатами проведеного дослідження було з'ясовано: 37% педагогів вважає, що екологічне виховання – це сума знань з основ екології, 23% – що це ознайомлення дітей з життям природи, 40% – оволодіння екологічною етикою в усіх сферах людської діяльності. Звичайно, ці погляди правильні. Проте, на думку Л. Краснікової, екологічне виховання слід розуміти не тільки як процес облагородження людини, її чуттєвого та естетичного сприйняття пироди, розуміння її внутрішніх звязків, а й оздоровлення стосунків між людьми, виховання дбайливого ставлення до всього живого, коли людина свідомо бере на себе відповідальність за стан довкілля [5].
Основна мета курсу освітньої програми “Довкілля” (авторів В.Р. Ільченко та К.Ж. Гуз) – природовідповідний розвиток людського індивіда в особистість та індивідуальність, людину, здатну брати на себе відповідальність за своє майбутнє, майбутнє рідної землі (природне довкілля) та свого народу (суспільне довкілля). Ця мета реалізується через створення психолого-педагогічних умов, моделі навчального процесу, навчального середовища (змісту знань, методів і форм навчання та забезпечує розвиток дітей – розумовий, психічний, фізичний, духовний, соціальний [4]. В центрі освітнього процесу довкілля стоїть дитина. Це видно навіть із назв підручників “Запитую довкілля” (1-2 клас), “Спостерігаю довкілля” (3 клас), “Досліджую довкілля”
(4 клас).
Навчальний предмет “Я і Україна. Довкілля” втілює ідеї визначних українських педагогів (так, всі підручники побудовані за планом Г.Сковороди «Пізнай природу, пізнай свій народ, пізнай себе»), ідеї всесвітньо визнаних педагогів, зокрема Я.А. Коменського («розум дитини можна впорядкувати лише зримими законами природи»). Саме це мав на увазі П.Ф. Каптєрев, говорячи, що довкілля – життєвий світ дитини, який їй знайомий з перших кроків життя, який вона любить, пізнає і який їй дає можливості творити свою свідомість, вирощувати з дитячого малозв’язного, необ’єктивного, егоїстичного та егоцентричного мислення розум і свідомість соціально зрілої особистості [4].
Природовідповідне середовище, природовідповідне навчання дозволяє кожній дитині розвиватися згідно з її силами і можливостями та відповідно до її природних базових потреб і природних нахилів. Такий підхід робить Програму “Довкілля” власною школою пізнання дитиною навколишнього простору, формує відчуття залежності і єдності людини і природи. Систематичні уроки серед природи і дидактично-динамічні паузи дають змогу формувати в учнів “довкільний” науковий підхід до пояснення дійсності, заснований на філософії екологічного реалізму.
За програмою, починаючи з першого класу, уявлення про зміст загальних закономірностей (збереження, спрямованості самочинних процесів до рівноважного стану, періодичності – повторюваності процесів у природі) служать основою систематизації знань дитини про оточуючу її природу, про створені людиною об'єкти, їх функціонування, про людину, в тому числі про саму дитину.
Засвоєння знань про довкілля відбувається як у приміщенні школи – кабінет, так і серед природи – на екологічній стежині, під час уроків серед природи, в куточках мислення тощо.
Особливо велике значення має наявність екологічної стежки в міських школах. Так, наприклад у НВК № 179 та ЗОШ І-ІІІ ст. № 22 м. Харкова, вона проходить по шкільному подвір’ю, шкільному саду, пришкільній науково-дослідній ділянці “Зелена лабораторія під відкритим небом”, має відділи польових, овочевих культур, декоративних рослин та ін..
З основних методів екологічного виховання можна відзначити такі як пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, метод проблемного навчання, частково-пошуковий та дослідницький.
У рамках методу проблемного навчання, вчитель може ставити проблему перед учнями, разом з ними її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його протиріччях, розкривати хід думок. Безпосереднім результатом проблемного викладу матеріалу буде засвоєння способу і логіки вирішення тої чи іншої проблеми або певного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно.
У рамках частково-пошуковою методу педагог може спрямувати діяльність школярів на самостійному виконанні окремих кроків до пошуку знань про природні об’єкти.
Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету – навчити учнів самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати такі завдання, які забезпечували б творче застосування учнями знань про природу, оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Крім того, вчитель має контролювати хід роботи учнів, перевіряти підсумки роботи і організовувати їх обговорення. Зокрема, використовуючи цей метод, шляхом спостережень можна звіритись з народними прикметами.
Не менш ефективним є використання досліду, як методу навчання. Навчальний дослід – це елементарний експеримент. Він є одним із найважливіших методів пізнання природи, накопичення чуттєвого досвіду. Необхідність проведення дослідів у початкових класах зумовлена насамперед тим, що більшість природознавчих уявлень і елементарних понять формується тільки на основі чуттєвого досвіду, який ще погано розвинений в дітей молодшого шкільного віку.
У процесі навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли явище у природі триває довго, і школярі не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або на певному уроці виникає потреба в детальному вивченні чи загостренні уваги дітей на частині такого явища.
Для розвитку творчих здібностей школярів та становлення екологічної культури учнів особливе місце займає ігрова діяльність. Вона формує досвід прийняття екологічно правильних рішень, засвоєння моральних норм і правил поведінки в природі, сприяє створенню зв’язку між навчанням і застосуванням знань на практиці.
Один із засобів закріплення, систематизації та узагальнення знань про навколишнє середовище – дидактичні та сюжетно-рольові ігри. Їх надзвичайно важлива роль полягає в закріпленні природоохоронних уявлень, пробудженні в дітей бажання творити добро і не порушувати відомі їм правила поведінки в природі, а також у формуванні інших загальнолюдських рис характеру.
Крім того з учнями молодших класів необхідно проводити екскурсії, походи, експедиції, заняття на станції юних натуралістів, що є не тільки заходами для відпочинку, а має глибоку й серйозну навчально-виховну природоохоронну спрямованість, містить в собі також ряд завдань з екології, що сприяє розвитку творчих здібностей дітей.
Висновки. Оволодіння екологічними знаннями – важливий ланцюг у процесі навчання і виховання дітей. Результатом екологічного виховання мають стати розвинене емоційне сприйняття, бажання активно включатись у роботу з охорони й захисту об’єктів природи [6].
Освітня програма “Довкілля” допомагає учню усвідомлювати зазначене поняття, самостійно відкривати знання, спілкуючись з природою; яка стає могутнім виховним фактором лише тоді, коли дитина приходить до думки, що світ навколо неї став багатшим, красивішим, і, що, ці зміни – це результат праці самої дитини.
Уроки серед природи, уроки на екологічній стежці, в лабораторії під відкритим небом розвивають пізнавальний інтерес школяра, спонукають до пошуку відповіді на різні питання, до спостережень, дослідження навколишнього середовища.
Література
1. Агейкіна Р.В. Екологічні ігри на природі // Шкільний світ. Хімія. Біологія. – № 68 (392). – грудень. – 2004.
2. Бенека А. Екологічна освіта: стан і завдання // Рідна школа, 1995. – №6. – С. 33-35.
3. Ільченко В.Р. Досягнення і перспективи моделі освіти “Довкілля” // Шкільний світ. Початкова школа.– № 16. – 2004. – С. 2-13.
4. Ільченко В.Р., Гуз К.Ж. Освітня програма “Довкілля”. Інтеграція змісту природничо-наукової освіти. – Київ:Полтава, 1999. – 120 с.
5. Л. Краснікова. Експеримент в екологічному вихованні дітей // Початкова освіта, 2007. – № 14. – с. 2-6.
6. Сухомлинский В.А. Школа и природа // Педагогика. – № 8. – 2007. – С. 28-35.
Немає коментарів:
Дописати коментар