Формування позитивного психологічного клімату в дитячому колективі

Ганна Назаренко, к. пед. н., доцент, 
завідувач кафедри методики дошкільної та початкової освіти

           Проблема формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі – явище багатоперспективне. На перший погляд, нам здається, що знаємо кожну дитину, але в той же час не можемо передбачити результат виховного впливу на групу дітей.  

           Один із перших дослідників колективного виховання Й.А. Аркін запевняв, що можна добре знати риси кожної дитини, але не бути здатним намалювати картину колективного життя, колективної творчості, його працездатність.
         Що ж необхідно врахувати, щоб прогнозувати зміну поведінки окремої особистості, коли вона взаємодіє з іншими? Що впливає на формування психологічного клімату колективу?
 Звертаючись до проблеми психологічного клімату колективу, одним із найважніших є вивчення факторів, які впливають на клімат.
         Більшість дослідників цього питання умовно поділяють фактори, які визначають зміст та створення психологічного клімату на фактори мікросередовища та макроседеровища (Л.М.Карамушка, В.В.Бойко, А.Г.Ковальов, В.Н.Панферов).
      Середовище – соціально-побутові умови життя людини, оточення, сукупність людей, зв’язаних спільністю життєвих умов, занять, інтересів та інше [7].
        До факторів мікросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує дитячий колектив, його особливості розвитку.
          До факторів макросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує колектив, в тому числі й дитячий. Під макросередовищем розуміємо великий соціальний простір, оточення, у межах якого знаходиться та здійснює свою життєдіяльність певний колектив. Що сюди входить? Перш за все, соціально-економічний розвиток країни, специфіка конкретного етапу розвитку, ступінь демократизації суспільства та інші фактори макросередовища, які впливають на всі сторони життєдіяльності колективу в сучасних умовах. Глибока соціально-політична, економічна нестабільність розвитку нашого суспільства, матеріально-фінансові проблеми є причиною песимізму, відсутності бажання творити, невпевненості у завтрашньому дні, що не сприяє формуванню позитивного психологічного клімату в будь-якому колективі: педагогів чи учнів.
         Наступним важливим фактором впливу макросередовища на психологічний клімат дитячого колективу та кожного учня є стиль взаємодії педагога з учнями та стиль управлінської діяльності керівника: вміння швидко адаптуватися до нових змін у суспільстві; модернізувати навчально-виховний процес відповідно до вимог сьогодення; впроваджувати активні методи педагогічної взаємодії та управлінської діяльності; будувати особистісні взаємини на гуманістичних засадах. Отже, формування здорового психологічного клімату в колективі – результат серйозної роботи вчителів та управлінців. Якщо у колективі освітнього закладу панує атмосфера гуманності, діловитості, творчості, взаємодопомоги, то така ж атмосфера буде панувати й у дитячому колективі.

Фактори впливу на формування психологічного клімату
 в освітніх закладах (за Л.М. Карамушкою)
 

 Фактори макросередовища
Особливості розвитку суспільства в конкретний історичний період;
Статус середньої освіти в суспільстві;
Особливості діяльності та стилю керівництва керівних органів управління (обласних, міських, районних, управлінь (відділів освіти);
Соціально-психологічні особливості територіального району, в якому функціонує освітня організація;
Характер впливу вторинних колективів закладів середньої освіти на первинні колективи.

Фактори мікросередовища
Особливості матеріально-економічних, технологічних, санітарно-гігієнічних та організаційно-управлінських умов праці в освітньому колективі;
Особливості формальної структури у колективі та її співвідношення з неформальною структурою;
Стиль керівництва керівника освітньої організації;
Психологічна сумісність членів освітнього колективу;
Психологічна культура керівників та працівників освітньої організації.

      Під мікросередовищем розуміють “поле” повсякденної діяльності людей, ті конкретні матеріальні й духовні умови, в яких вони працюють .
       Це й особливості організації навчальної діяльності, санітарно-гігієнічні, матеріально-економічні, технічні умови, стиль спілкування з учнями, психологічна сумісність членів дитячого колективу, психологічна культура педагогів тощо.
         Крім того, факторами впливу на клімат дитячого колективу є емоційний стан учнів та настрій учителя. Про необхідність і можливість свідомо управляти емоційним життям дитячого колективу знаходимо і у педагогічній спадщині А.С.Макаренка, С.Т.Шацького, В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі та ін. Проте в сучасних підручниках педагогіки, багатьох методичних рекомендаціях для вчителів про роботу з колективом недостатньо знаходимо порад щодо управління емоційними станами дитячого колективу.
       Емоційний стан людини – досить “чуттєвий”, важкодоступний предмет дослідження, який реагує на будь-які, навіть незначні, зміни умов.
     У поняття “сприятливий психологічний клімат” входять як позитивні, так і негативні переживання – домінуючі установки, відносини, думки, почуття, настрій, переживання, потреби, інтереси та ін. Звичайно, базою для формування здорового позитивного клімату є діяльність, увесь навчально-виховний процес, предметно-розливальне середовище як удома, так і в закладі освіти.
      Здоровий психологічний клімат означає, що дитина перебуває у стані духовного комфорту: рівноваги, спокою, захищеності; вона задоволена своїм буттям, оптимістична. У стані емоційного комфорту дитина характеризується оптимістичним світосприйняттям, вона вірить у прихильність до неї оточуючих, відкрита для контактів. Це позитивно позначається на всіх сферах життєдіяльності, підвищує працездатність, посилює активність, упевненість, віру у свої можливості, сили.
       Психологічний комфорт залежить від того, як педагог підтримує дітей, забезпечує їх успіхи в різних видах діяльності.
      Про стан емоційного комфорту, захищеності, зручності свідчить те, як дитина переживає задоволення успіху, безпеки, свою значимість для інших, унікальність. Усе це є фундаментом для позитивного особистісного зростання, активізації саморозвитку, підтримки самооцінки.
       Звичайно, не завжди вдається відділити жвавість дитини від проявів знервованості, вирішити чи покарати дитину за впертість, чи, навпаки, приголубити, заспокоїти її; радіти з приводу її оригінальних висловлювань чи аналізувати їх. Досить важко обрати правильну орієнтацію, яка б стала припущенням, прогнозуванням позитивного розвитку особистості.
          Також немає єдиного погляду на шляхи вдосконалення педагогічної взаємодії з дитиною у зв’язку з наочними, швидкими змінами її психічного стану. Проте, у педагогів й психологів немає жодних сумнівів щодо того, як психологічний комфорт впливає на емоційний стан кожного учня й колективу взагалі.
         Емоційні стани в колективі виконують важливі функції: об’єднують, згуртовують його членів; допомагають установлювати контакти. Проте колективні емоції можуть виконувати функцію психологічного тиску на особистість. У цьому випадку дитина підкоряє свої дії, переживання відвертому чи прихованому тиску вчителя, учнів, батьків.
           В емоційних станах завжди відображається світ дитячих потреб, ставлення до себе та інших людей, до загальнолюдських цінностей.
           Крім того, у практиці педагогічної діяльності нерідким є факт, коли саме настрій, емоційний стан дитячого колективу вирішують ефективність тієї чи іншої справи.
           Таким чином, можна зазначити, що емоційні стани – це “душа” колективу. Емоційне життя колективу реалізується в емоційних станах, з яких і складається психологічний клімат та психологічна атмосфера діяльності групи.
        Не менш важливим для формування позитивного психологічного клімату є гуманізація системи взаємовідносин, що склалася в колективі: доброзичливість, симпатії, взаємодопомога, довіра тощо.
          Соціальні психологи розглядають психологічний клімат як емоційний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються взаємини, що склалися в колективі, характер співпраці, ставлення до навколишнього життя.
       Так, психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини між педагогами і дітьми, дітей між собою, педагогом і батьками, між різними суб’єктами та об’єктами. Безперечно, без гуманізації взаємин між учителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.
        “Глибоко людяні, гуманні стосунки між педагогом та дітьми – першооснова взаєморозуміння, позитивного самопочуття, найповнішого розкриття можливостей кожної дитини” [41].
       Питання гуманного ставлення до дитини було й залишається предметом наукових досліджень філософів, психологів, педагогів. Останнім часом у стосунках вихователів, вчителів дедалі частіше виявляються певні демократичні, гуманістичні тенденції. У Державній національній програмі “Освіта – Україна XXI століття” серед принципів модернізації освіти в Україні одним із найважливіших визначений принцип гуманізації й утвердження людини як найвищої соціальної цінності, гармонія стосунків людини і навколишнього середовища , суспільства і природи.
        Відомий психолог-гуманіст Карл Роджерс наголошував, що “метою освіти має бути виховання особистості, відкритої до змін. Тільки такі люди зможуть знайти конструктивні відповіді на складні проблеми світу, на які часом не так легко знайти відповідь. У світі майбутнього набагато важливіше навчитися правильно розуміти нове, ніж знати і повторювати старе”.
 Аналіз сучасної навчально-виховної практики свідчить про наявність протиріч: між завданнями, які постали перед навчальним закладом, орієнтованими на найповніше розкриття творчих сил учня, і старими формами та методами їх вирішення; між необхідністю втілення гуманістичних ідеалів в освітньо-виховну систему, які в центр уваги ставлять цілісну особистість, і фактами шкільного життя, де вчитель – провідна діюча особа, а учень, як правило, – виконавець волі вчителя. Отже, від стилю взаємодії педагога з учнями залежить емоційний фон на уроці, мікроклімат у дитячому колективі (див. табл.2).

 Стиль взаємодії педагога з учнями

Авторитарний                                                                                     Гуманістичний
• Дитина – об’єкт педагогічної дії                              • Гуманно-особистісний підхід до дитини         

• Домінування волі вчителя                                       • Установка вчителя на взаємодію з учнем
• Переважає робота з класом                                     • Звертання на ім'я            

• Звертання за прізвищем                                          • Орієнтація на вікові особливості розвитку
• Пасивна позиція учня на уроці                               • Дотримання педагогічного такту                       • Несприятливий психологічний фон у                    • Діалогічна взаємодія                  

  спілкуванні                                                                 • Оптимальне прогнозування можливостей       • Безініціативність                                                                                                                учнів              • Відсутність права на помилку, самостійні дії         • Співпраця, співтворчість з учнем               
• Часте підвищення голосу, методу тиску.               • Гуманні партнерські взаємини   

                                                                                    • Право висловити власну точку зору.

      Сучасні зміни, що відбуваються в освіті, не могли не позначитися на взаємовідносинах педагогів і дітей. Вони стали більш гуманістичними, відкритими, довірливими. Незважаючи на те, що бажання учителів та учнів йти назустріч один одному недостатнє, все ж таки помітне прагнення оцінювати ту чи іншу ситуацію взаємодії не з позиції власного досвіду; надавати дитині право вибору, враховувати її індивідуальні особливості, бачити й спиратися на позитивне та ін.
         Гуманізація відносин між педагогом та учнями є тією пріоритетною засадою, за допомогою якої можна побудувати ефективну систему виховання творчої гуманної людини. Гуманні стосунки між педагогом та учнями закладають фундамент для взаєморозуміння, позитивного настрою, душевної рівноваги, найповніше розкривають природний потенціал кожної дитини, сприяють успішності навчально-виховного процесу, є основою позитивного ставлення до школи, до вчителя. На нашу думку, гуманістична установка педагога на взаємодію з дитиною – важливий компонент педагогічної майстерності, необхідна умова гуманно-особистісного підходу та гуманістичного стилю роботи. Особистість учителя повинна викликати в учня позитивні емоції, бажання й готовність до діалогу.
         Коли вчитель звертається до дитини на ім'я, цим він підкреслює повагу до особистості, що притаманне демократичному, гуманістичному стилю.
         Для поліпшення психологічного клімату в дитячому колективі відомий американський психолог Роберт Марзано радить:
 звертатися до дітей на ім’я;
 допомагати дітям відчути свою значущість, що вони визнані як ним, так і ровесниками;
 частіше використовувати виховні та методичні можливості гумору;
 поганий настрій учителя не повинен впливати на дітей;
 оптимістична установка, віра в дитину – запорука позитивного психологічного комфорту в колективі;
 бути щедрим на похвалу;
 педагогічний такт – засіб гармонізації спілкування;
 невимушено розмовляти з учнями про їх інтереси;
 забезпечувати педагогічну підтримку;
 спиратися на сильні сторони дитини [41];
 контролювати свої відносини з “проблемними” дітьми.
Таким чином, позитивний психологічний клімат має велике значення, адже:
• забезпечує об'єднання дітей у згуртований колектив;
• надає простір для прояву й розвитку здібностей, інтересів, нахилів;
• сприяє розвитку творчої самореалізації кожної особистості;
• формує кращі морально-психологічні якості;
• підтримує оптимальний тонус психіки;
• задовольняє вимоги психогігієни (не має шкідливого впливу на психіку та психофізичне здоров'я дитини);
• підвищує емоційний тонус, а значить і працездатність дітей.
       Перевірити психологічний клімат у педагогічному колективі можна за допомогою тесту Рогова Є.Ї. (див. тест «Оцінка психологічного клімату в педколективі»).

Література

 1. Аникеева Н.П. Психологический климат в колективе. – М.:Просвещение, 1989. – 224 с.
2. Великий тлумачний словник української сучасної мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.:Ірпінь: ВТФ Перун, 2004. – 1440 с.
3. Г.І.Назаренко, Н.О.Філіппова. Створення позитивного психоемоційного клімату в шкільному колективі: Методичний посібник для вчителів, психологів, керівників навчальних закладів. – Харків: ХОНМІБО, 2008. – 176 с.
4. Коломинський Н. Л. Психологія педагогічного менеджменту. – К., 1996. – С.80 – 111.
5. Науково-методичні проблеми формування оптимального педагогічного клімату в шкільному колективі: Монографія / Т.О. Грабовська, В.С. Демчик, Т.І. Шевченко, О.С. Слісаренко, Є.С. Спіцин, С. Ставскі. – К.: Мауп, 1999. – 134 с.