здорового способу життя КВНЗ
«ХАРКІВСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ»;
О.Ю. Фролова, практичний психолог
Харківської СЗОШ № 62 Харківської міської ради.
«Дитину лише тоді можна назвати учнем, коли вона знає,
як вчитися і має мотиви навчання.
Однак малюк розпочинає вчитися, ще не знаючи,
як це треба робити, не оволодівши системою
умінь і навичок, які є підґрунтям «професії» учня.
Інакше кажучи, його не можна по-справжньому вважати учнем,
так само як водієм людину, котра сідає за кермо,
але не вміє керувати машиною».
Шалва Амонашвілі
Немає людини, яка залишиться байдужою першого осіннього ранку. Перше вересня – День Знань. Він пов’язаний зі спогадами про прекрасну шкільну пору власного життя. Але «справжніми героями» цього дня є вони – першокласники – смішні, радісні, жваві, трохи поважні.
Хвилюються їхні батьки... З-під крила вилітає улюблене пташеня і прямує у невідомий дорослий світ. Чи буде йому добре, чи любитимуть його, як удома?
Хвилюються і вчителі... Скоро «просто діти» стануть «їхніми дітьми», яких треба виховувати і навчати, віддаючи тепло серця.
Однак проходить один-два щасливих місяці і з’являються проблеми, коли замість радісного дитячого: «Коли ж я нарешті піду до школи?», ми чуємо вперше: «Я не хочу до школи!» Образливо і сумно.
Можна безліч разів повторювати слова «помилки вчителя», «помилки батьків». А чи можна уникнути отих помилок або допускати їх набагато рідше? Чи можна зробити так, щоб дитині хотілося ходити до школи з першого до останнього класу? У чому має полягати допомога батьків маленькому учневі? Який учитель зможе ввести малюків у дивовижну країну знань? Що допоможе дитині швидше освоїтися в школі, відчувати себе комфортно і працювати на повну силу?
Школа – цілий світ для дитини з певним колом обов’язків і вимог. Тут відбувається заміна поняття «хочу» на поняття «треба». Тому про ці поняття хотілось би поговорити докладніше.
Дошкільнят можна умовно поділити на три категорії. До першої належать діти, що спокійно ставляться до перспективи найближчим часом стати учнями. Вони радіють з того, що підуть до школи і навчаться чогось нового. Але існують іще дві групи дітей.
По-перше, діти, котрі «горять» бажанням піти до школи, жвава уява яких малює радісні картини шкільного життя: у класі за партами сидять учні, які по черзі виходять відповідати до дошки і самі, без допомоги дорослих, пишуть крейдою, повертаються додому з щоденниками, повними позитивних відгуків. Коли такі діти починають розуміти необхідність щоденної копіткої праці, вони дуже швидко байдужіють, бажання ходити до школи згасає. По-друге, за даними психологів, 18 % дітей не хочуть іти до школи через несхвальні відгуки щодо неї дорослих і старших дітей, що вже встигли розчаруватися в потребі отримання знань. Такі діти прийдуть до школи настороженими, зі спотвореним уявленням про навчання.
Діти двох останніх груп потребують посиленої уваги педагогів, практичних психологів і батьків. В основі питання, як правило, лежать емоційно-психологічні проблеми дитини, що виникають на основі проблемних взаємин у родині. Це і невпевненість, і надмірна залежність від дорослих, і збудженість. Досвідчений психолог має дати конкретні рекомендації для кожної дитини окремо, але є ще один засіб подолання проблем, пов’язаних з відвідуванням навчального закладу. Це рольова гра в школу. Через гру дитина впорається зі своїми страхами і невпевненістю, побувавши в ролі вчителя, а потім у ролі учня.
Якщо у дітей є серйозні психологічні проблеми в родині, то вони їх можуть перенести у шкільне життя, і сидять вони на уроці, занурені у ці проблеми. Маленька людина, звичайно, не усвідомлює повністю, в чому суть проблеми, проте відчуває, що їй погано, холодно, самотньо. Вона не зігріта любов’ю членів сім’ї. Вона може і страждати від байдужості, агресивності когось одного: батька чи матері. Дитина може відчувати себе покинутою через народження брата чи сестри.
З’явилася й інша тенденція. «Модно» мати одну дитину, але найрозумнішу, най-най-най... На це витрачаються кошти. Батьки віддають дітей до дорогих дитсадків, елітних шкіл і ліцеїв. Але вони очікують і на відповідну віддачу. І якщо сподівання не виправдовуються, це стає справжньою трагедією як для батьків, так і для дітей.
А що ж дитина? З її внутрішнім світом не рахуються ні в першому, ні в другому випадку. Для неї шкідливе як ігнорування, так і надмірна опіка, котра є не що інше, як плекання батьківських сподівань і амбіцій.
Та скільки б ми не обговорювали дитячі проблеми, які виникають унаслідок неправильного виховання в сім’ї, в опануванні дитиною знань, у її прагненні навчатися, першорядним залишається ставлення до неї вчителя. Він відповідальний за долю свого учня, оскільки впливає на становлення дитячого характеру, на формування особистості. Саме вчитель виховує в учневі здатність займати активну життєву позицію і вміння робити правильний вибір. На жаль, учитель, який практикує авторитарний стиль спілкування, неспроможний виховати ініціативних, самостійних дітей. Насмішка і грубість можуть не тільки боляче вразити, а й надовго «відбити» прагнення до подолання труднощів у навчанні та самовихованні. І навпаки, похвала і підтримка можуть творити диво.
На що ж повинні звернути свою увагу вчителі, у класи яких цього року прийшли шестирічні діти. Перш за усе – на психологічні особливості цього віку. Шестирічки – це ще маленькі діти, яким все цікаво, тому елемент новизни є невід’ємною складовою уроку. Це можуть бути уроки-свята, уроки-мандрівки,... Діти радітимуть, коли до них на уроки завітають герої різних казок, тварини, ляльки. Іграшки допомагатимуть їм навчатися, розвиваючи уяву й творчі здібності. І все це – у доброму веселому настрої.
Шановні колеги! Оберігайте нервову систему ваших малюків. Вона дуже уразлива. Шестирічні учні можуть лякатися, якщо вчитель говорить дуже голосно. А якщо батьки розповідають про те, що їхня дитина часто плаче після уроків, стала спати набагато більше, ніж раніше, можна запідозрити, що в неї психічна перевтома від школи. У такому разі не обійтися без допомоги психолога.
Усі діти люблять високі оцінки. Хоча в першому класі їхня робота в балах не оцінюється, вони все одно мріють про оцінки. Будьте обережні: якщо ви відзначаєте успіхи дітей, нагороджуючи їх яскравими малюнками, листівками, уважно стежте, щоб їх одержували всі учні. Умійте оцінити старанність, хвалити за неї. Життя першокласників має бути цікавим, наповненим не тільки навчанням. Вік молодшого школяра – це пошук себе, розкриття здібностей і талантів.
Розсудливий учитель обов’язково буде проводити роботу з батьками, яких необхідно налаштовувати на спокійне врівноважене ставлення до дитини, на спільну радість від процесу навчання. На батьківські збори обов’язково запрошуйте психологів, лікарів. Вони допоможуть батькам зрозуміти особливості цього віку і підкажуть, як виховати дитину здоровою, веселою, кмітливою і щасливою.
Як же краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків? Запропонуйте батькам кілька порад:
• З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.
• Не підганяйте, розраховувати час – це ваш обов’язок, якщо ви цю проблему не вирішили – провини дитини в цьому немає.
• Обов’язково привчіть дитину вранці снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.
• Давайте дитині у школу бутерброд, фрукти. Вона в школі працює, витрачає багато сил і енергії.
• Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без застережень: «Дивись, поводь себе гарно!», «Щоб не було поганих оцінок» та інше. У дитини попереду – важка праця.
• У 1 класі відсутні домашні завдання, однак, коли дитина повернеться додому, запитайте: «Про що нове ти сьогодні дізнався?». Зустрічайте дитину спокійно, не «сипте» на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам буває важко після напруженого дня).
• Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте. Перевірте, чи не забула вона чогось важливого. Запитайте її, чи не передавав учитель прохань або розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитися до своїх обов’язків і стане більш зібраною.
Адже немає нагороди дорожчої, ніж очі наших дітей, які сяють допитливістю, добротою і любов’ю.
Немає коментарів:
Дописати коментар